Шишки марихуана Amnesia наркотики Володарск

Нах, братва! Чё-то я в сумбуре сегодня, как будто зашкварился и с полной впарился в свои закладки. Но не исключение, когда тишина в голове наступает после употребления колесика — этой белой таблетки, дающей временное преимущество перед реальностью. Хотя, думаю, понимаешь, что никогда не знаешь, когда проклятая жизнь вывернет тебя наизнанку и отправит тебя на поиски чего-то большего. Вообще, решил я рискнуть (как всегда) и найти новый заработок. И куда же навернул? В массажистки! Да, братцы, не шибко значимая история, но что есть, то есть. Ведь наркоману не все равно откуда димедрол, галлюциногены или шаманские корни. Главное, чтобы приход зашкваривался жопой и не распознавал дороги наших следов от иньекций. Итак, встречайте меня — эскорт-массажистку, необычную и неповторимую. Все дело началось после очередной встречи с тусовкой друзей. Чуваки, которые постоянно на одном хайпе, рассказали мне о новом стиле жизни — old school массаже. И я, как истинный искатель приключений, сходил в курсы, чтобы освоить эту афигенную сферу. Учитывая мою историю и круг общения, было понятно, что купить шишки марихуаны — пшек дело. Именно этот психоактивный растительный продукт стал моим основным помощником при проведении сеансов массажа. Психоделический дым, витающий в воздухе, создавал настоящую психо-медитационную атмосферу, погружая меня и клиента в другие миры и измерения. Так что я продался этим закадычным друзьям урбанистической ночи и начал работать в этой вселенной расслабления и благодати. Мои сессии массажа стали настоящими путешествиями в сознание, где я вольно менял одежду души каждому, кто приходил ко мне. Иногда эффект от забега сливался с действием шишек, и я чувствовал, как пределы реальности исчезали. Лицо клиента менялось в разы, становясь необыкновенным и удивительным. Ведь халлюциногены не просто так называются так — они позволяют увидеть мир в новом свете, открывая двери в неизведанное. Но не думай, что это все было легко и просто. Братва, ты не представляешь, какое количество времени и энергии потребовалось, чтобы создать идеальную атмосферу для моих клиентов. Или когда нарушалась гармония между мной и моими "жертвами", и я чувствовал настоящий зашквар. Больше всего мне запомнились клиенты, у которых были свои предпочтения в массаже. Один красавчик настаивал на использовании известного ему "ритуала четырёх рук". Напарников для такого эксперимента я нашел среди своих товарищей по заводам, и вместе мы создавали уникальное пространство, где клиент был главным героем нашего psychedelic-спектакля. Тысячи слов не смогут передать всей глубины и значимости того, что я делал каждый день на этой новой, но сложной работе. Моя жизнь превратилась в настоящий массажный квест с разнообразными характерами и ситуациями. Я использовал каждую возможность, чтобы удивить клиента и себя. И сейчас, сидя на кухне и пропуская через себя волшебный дым марихуаны, я задумываюсь, стоило ли оно того. Может быть, все это было просто частью моего пути, чтобы осознать, что я всегда буду искать новые грани существования и новые способы себя проявить. Так что, братцы, если ты готов испытать олдскульное приключение и открыть в себе незабываемые ощущения, то добро пожаловать в мир массажистов с закладками и колесиками. Но помни, этот путь может быть зашкварным и сложным, но он действительно стоит того! И помни, всегда оставайся массажистом своей судьбы, независимо от того, где и кем ты работаешь!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...